Сербсько-хорватська мова

Сербсько-хорватська мова, термін зручності, використовуваний для позначення форм мови, використовуваних сербів, хорватів та інших південнослов’янських груп (таких, як чорногорці і боснійці, як мусульманські боснійці відомі). Термін сербохорватський був придуманий в 1824 році німецьким словником і фольклористом Якобом Гріммом

Термінологія

Ці форми мови часто називають «мовою», але вони також розглядаються як окремі мови: Сербський, хорватський, а в останні роки також боснійський і чорногорський. Жодна з думок не є повністю правильним або неправильним; поняття «мова» має кілька визначень, і статус сербохорватської мови буде залежати від прийнятого визначення.

Перше київське бюро перекладів надає послуги перекладу на хорватську мову з російської, української та англійської, а також з інших мов.

Зокрема, слід відрізняти стандартні мови від місцевих діалектів. Кожна мова має свої місцеві розмовні форми, але не кожна група в світі створила стандартну мову. Для того, щоб зробити один, хтось повинен вибрати, який з місцевих діалектів буде служити в якості основи і які слова і граматичні форми будуть представляти правильне використання. Стандартні мови зазвичай, хоча і не завжди, мають системи письма і використовуються в освіті, уряді, видавничій справі засобах масової інформації. Стандартний мова може контролюватися авторитетним органом або стандарти можуть встановлюватися шкільними вчителями, словниками та видавцями.

Угруповання, географія і релігія

 

Croatian

Серед південних слов’ян «серб» і «хорват» — стародавні родові назви. «Боснія» і «Чорногорія» — географічні назви, засвідчені в Середні століття. Більшість південнослов’янських областей перебували під владою турецької Османської імперії з 1400-х по 1800-ті роки. Протягом цього часу сербська громада кристалізувалася навколо Сербської Православної Церкви, в той час як римо-католицькі вірники на турецьких землях і прилеглих австро-угорських володіннях все частіше стали використовувати назву “хорватська». Чорногорці також в основному підтримували сербське православ’я і використовували обидві назви: чорногорське і сербське. Османи, самі мусульмани, розділили і управляли населенням відповідно до релігійних громад, що призвело до зміцнення національної ідентичності. Багато жителів нинішньої Боснії і Герцеговини взяли іслам, у той час як інші дотримувалися сербського православ’я чи католицизму і стали називати себе «сербами» або «хорватами».

Croatian

Щодо діалектів, у районі є три основні групи, названі Kajkavian, Chakavian, і Shtokavian після займенника в значенні «що» (Кай, Са, і što або šta, відповідно), хоча на трьох діалектах розрізняються також у голосних, приголосних звуків, словоформ і словника. Сербія, Чорногорія І Боснія і Герцеговина повністю Shtokavian. Хорватія використовує Chakavian уздовж моря, Kajkavian на північному заході навколо столиці Загреба, і Shtokavian внутрішньому.

Написання, вимова і правопис

Croatian

Найраніша писемність в цій області була зроблена не на одному з діалектів, а на іншому слов’янському мовою, старослов’янському. Це було стандартизовано близько 860 р. н. е. ранніми християнськими місіонерами для слов’ян, які створили для нього алфавіт, глаголический, на думку деяких, заснований на скоропису грецької мови. Другий алфавіт, Кирилиця, чиї букви сильно нагадують грецькі букви, датується 900-х років. Православні церкви слов’ян використовували глаголицю, а згодом кирилицю в церковнослов’янських книжках, в той час як деякі ранні хорватські католики століттями використовували глаголицю як церковнослов’янської, так і для місцевого хорватської мови.

Croatian

Стандартизація проходила за різними напрямками. Серед сербів одна людина, Вук Стефанович Караджич, працював з 1814 по 1864 рік, щоб замінити попередній сербський і церковнослов’янська змішаний стиль письма прямим сербським і спростити кирилицю. У його алфавіті 30 букв точно відповідають п’яти голосним і 25 приголосним. На відміну від деяких букв російського та інших кириличних алфавітів, жодна Сербська Кирилиця ніколи не позначає послідовність приголосних і голосних. Хорвати протягом кількох століть писали переважно латинськими літерами на всіх трьох видах діалекту (але читали публікації один одного). У 1830-х роках редактор загребського журналу Людевіт Гай закликав усіх хорватів прийняти Штокавську мову в письмовому вигляді, географічно найбільш поширений діалект і зв’язок з іншими народами регіону. Після обговорень, що тривали більшу частину сторіччя, хорвати прийняли цю пропозицію, використовуючи сербський словник Караджича в якості одного з своїх авторитетних джерел, хоча вони продовжували використовувати деякі традиційні словники і, зокрема, латинський алфавіт, пов’язаний з католицизмом та Західною Європою.

Протягом усього XIX століття серби говорили про «сербську мову» і хорвати про «хорватську мову», хоча вони закінчили століття стандартними формами, набагато більш схожими і взаємозрозумілими, ніж раніше. Тим не менш, хорвати підтримували улюблену культурну практику пуризму, прагнучи замінити іноземні слова старими або новими хорватськими. Для сербського univerzitet-університет, — хорватський поєднанні све’ все ‘і učilište’ місце навчання ‘ вихід sveučilište. Сербія, зі свого боку, прийняла новий стандарт Вука Караджича і більш прості кириличні букви, але змінила одну деталь: у багатьох словах, де Караджич написав je або ije, Сербія використовувала своє власне вимова (тут просто e), щоб визначити написання слова. Таким чином, в Хорватії, Боснії і Герцеговини, Чорногорії та mlijeko це слово означає «молоко», але в Сербії це слово млеко.

«Сербохорватська» в 20 столітті і після

Croatian

Політично, Сербія звільнилася від Туреччини поступово протягом 19-го століття, в той час як більшість з Хорватії залишилися в Австро-Угорській імперії до Першої світової війни І. По закінчення війни, в 1918 році, Сербії, Хорватії, Боснії і Чорногорії було покласти разом, щоб сформувати єдину країну, по імені першого Королівства Сербів, Хорватів і словенців, а потім Югославії. Щоб ще більше підкреслити єдність, урядова політика повинна була применшити сербсько-хорватські мовні відмінності, і Королівство навіть виступило за спільний «сербсько-хорватсько-словенська» мову, хоча словенська тоді був (і залишається) зовсім іншою мовою.

Croatian

Під час Другої світової війни Югославія була частково окупована державами осі і частково утримувалася хорватською про-осьовою державою, яка проголосила виключно хорватську мову. У 1945 році переможні комуністичні партизани під керівництвом Йосипа Броз Тіто відновили Югославію. Новий уряд спочатку розглядав Хорватську і Сербську як окремі мови поряд зі словенським і недавно стандартизованим Македонським. Але незабаром він почав наполягати на об’єднанні сербо-хорватського (або хорвато-сербського). На практиці хорвати продовжують використовувати латинський алфавіт і деякі, але не всі—свої конкретно хорватські слова, в той час як серби використовують латиницю і кирилицю і терпимо ставляться до слів іноземного походження.

Після розпаду Югославії на початку 1990-х років кожна з нових країн почала встановлювати свої власні стандарти використання мови, і термін «сербохорватська» вийшов з офіційного вживання. У мовних дослідженнях він іноді досі використовується авторами за межами регіону, але BCS (що означає «боснійсько-хорватсько-сербська») також став популярним. У Сербії мова називається сербською, а Кирилиця заохочується за рахунок латині. У Хорватії є тільки хорватська; пуризм, включаючи практику заборони деяких слів через їх реального або передбачуваного сербського походження, був сильним в 1990 — х роках, хоча і дещо слабкіше після 2000 року. Фахівці по стандартизації хорватської мови більше не консультуються з сербськими вченими, а лінгвісти в Сербії не звертаються за допомогою до Хорватії.

Croatian

Чорногорія, навіть після здобуття незалежності в 2006 році, як і раніше поділяє думку про те, чи називати свою мову сербським або чорногорським. Деякі вчені сподіваються відрізнити його від сербського, додавши дві або три нові букви в Алфавіт для чорногорських приголосних, але вони не широко використовуються. На практиці словниковий запас Чорногорії в Сербії і кирилиці краще Латинської, але, на відміну від сербської, чорногорське вживання зберігає вищезгадану вимову je, ije.

З колишніх югославських держав Боснія і Герцеговина знаходиться в найбільш складному мовному становищі. Враховуючи змішане населення (кілька хорватів, більше сербів і ще більше боснійців), Дейтонські угоди 1995 року передбачали боснійську, хорватську і сербську версії офіційних документів. На практиці вони відрізняються лише кількома словами і алфавітом (кирилиця для боснійських сербів, латинь для інших). Багато людей в Боснії і Герцеговині стверджують, боснійська (чи не вони становлять за офіційними боснійським мірками), але мова стандартизаторам і в Хорватії, і в Сербії, наполягають на тому, що, якщо є таке явище, тільки босняки б використовувати його, і тому його слід називати боснійця.

Croatian

Таким чином, в XXI столітті існують два чітко окреслених стандартних мови (хорватська і сербська) і ще два (боснійська та чорногорська). Утворені оратори з будь-якої країни можуть розмовляти з повним розумінням, стримуваним лише кількома повсякденними словами і технічними термінами (так само, як британський черевик і патока проти американського багажника [автомобіля] і патоки). Відповідно, деякі стверджують, що вони говорять на одному сербсько-хорватською мовою. Але при написанні не можна слідувати сербською і хорватською, або чорногорським і боснійським мовним стандартам одночасно, тому на практиці не існує єдиного сербсько-хорватського стандарту.